Стежинами Збаразького району

Матеріал з Фізмат Вікіпедії
Перейти до: навігація, пошук

Історія міста Збаража

Відомо, що Збараж належить до стародавніх міст України. Так само, наприклад, як і Галич. Переважна більшість із нас цікавиться тим, як виникло рідне місто, звідки походить його назва. Але, на жаль, на ці запитання нечіткі відповіді. Щодо походження назви, то серед науковців єдиної думки немає. Одна з версії стверджує, що слово «збараж» походить від слова «збір». Тут руські князі збирали своїх воїнів, ідучи на рать. Інші стверджують - що назва пішла від слова "зберіж" ("збирання" чи "стикування" в цьому місці декількох берегів і річок). Або відштовхуються від топонімічної ознаки, застосовуючи праслов'янське слово "вага", "бара", тобто болото. Є ще одна версія про походження міста Збараж. Вона полягає в тім, що назва прийшла від імені язичницького Бога Сварога (Бога Неба). Його символом у язичників була сварга. Отже, у дохристиянські часи давнє місто іменували як Сварож, а із плином часу і певними мовними змінами назва трансформувалась у сучасну — Збараж. Закономірно, що виникають запитання: коли саме з'явилася назва, які племена заснували наше місто і чому дали йому саме таку назву? Це дуже складне запитання. Але очевидно, що місто Збараж — старовинне і в древній історії не було провінційним (як у наш час). Збараж – місто районного значення, центр Збаразького району, розташований на Подільській височині за 17 км від Тернополя на обох берегах р. Гніздни. Перша писемна згадка про Збараж з’являється у 1211 році Галицько-Волинському літописі (частині найдавнішого українського літописного зведення – Іпатіївського літопису). Про давнє заселення території Збаража свідчать чисельні знахідки – поселення трипільської культури (V-III ст. до н.е.), черняхівської культури (ІІ-IV ст. н.е.), городища та могильники часів Київської Русі, скарб срібних прикрас ХІ-ХІІ ст.. На початку Х ст. місто входило до складу Київської Русі. У ХІ ст. зароджується Галицько-Волинське князівство, у складі якого Збараж відігравав помітну роль, про що стверджують писемні джерела. Починаючи з XIV ст. місто разом зі значною територією України перебувало під владою Польщі та Литви. Проте в цей час воно не занепадає, а розбудовується і залишається значним центром південної Волині із великою політичною вагою. До XV ст. належить перша писемна згадка про власників міста, рід яких панував тут протягом кількох століть. Це були предки українського княжого роду Несвіцьких із Волині, що походили від Туровопінських і Рюриковичів. Родоначальником вважається Федір Несвіцький з Несвіча, що біля Луцька. Вони та їхні нащадки потім стали іменувати себе князями Збаразькими. У період XIII-XVI ст. Збараж зазнає постійних нападів монгольських орд Батия, Бурундая, Куремси, Айсора, Шишмана, котрі несли спустошення. Місто ніколи не було легкою здобиччю ординців, хоча не раз потерпало від руйнації та пожеж. У період визвольної війни 1648-1654 років війська Богдана Хмельницького були в Збаражі п’ять разів З 1772 року місто було у складі Австро-Угорської держави. 13 вересня 1797 року Збараж отримав від австрійського цісаря Франца ІІ герб міста із зображенням верховної постаті Святого Юрія, який вбиває дракона. У роки Першої світової війни (1914-1918), польсько-української (1918-1920) господарський та культурний розвиток міста припинився Після Другої світової війни у Збаражі почалося будівництво нових промислових підприємств та соціальних установ. Приблизно в 1620 р. у Збаражі було споруджено замок, будівництво якого тривало майже 8 років. Роботи проводив фламандський інженер Генріх ван Пеене, а фортифікатором працював італієць Андреа дель Аква.

Збаразький замок


У 1707 році в Збаразькому замку побували український гетьман Іван Мазепа та російський цар Петро І. Вони, оглянувши укріплення замку, дали високу оцінку його оборонним спорудам. У XVIII столітті збудовано Малу Успеньку та Велику Воскресенську церкви, відновлено зруйнований турецькими нападами костел бернардинів, монастир та синагогу. У монастирі працювала початкова школа та латиномовна гімназія теологіного профілю для хлопців з польських родин. Руські церкви і польський костел підлягали Луцьким Єпархіям відповідних конфесій.З 1779 року по 1805 рік у Збаражі працювала державна гімназія, у якій навчалося до 145 міщан. У 1805 році гімназію перенесено до Бережан. З часом довкола міста і замку ростуть передмістя. Виникає Пригородок, Тернопільське передмістя, забудовуються території довкола Оболоні. Другий чинник, який позитивно впливав на розвиток економіки міста, було надання Збаражу статусу повітового центру.На даний час через місто Збараж пролягає туристичний маршрут "Золоте кільце" на Вишнівець-Кременець-Почаїв. Сотні туристів мають змогу ознайомитись із славними історичними пам'ятками старовини нашого краю, помилуватися мальовничими краєвидами Галичини,Поділля та Волині і залишити в пам'яті незабутні спогади про наших краян. Згідно із задумом фундаторів, князів Збаразьких, Збараж повинен був стати родовим гніздом, науковим, культурним, релігійним і торговельним центром, який відповідав би кращим зразкам ренесансної містобудівельної науки. Замок і місто були одним цілим утворенням і гармонійно були об'єднані одною складовою сучасною фортифікаційною системою, завдяки чому Збараж швидко здобув славу неприступної фортеці. До кінця 19 ст. архітектура Збаража та містобудівна структура вдосконалювалися і набували все точніших форм. Місто ставало функціональним і красивим центром торгівлі, культури, духовності, співіснування різних релігій та культур. Музей зброї у Збаражі У казематах Збаразького замку відкрито унікальний музей зброї. Основу колекції складає зброя середньовіччя. Як розповіла вчений секретар Збаразького державного історико-архітектурного заповідника (ДІАЗ) Надія Макарчук, на закупівлю точних копій військового обмундирування, шабель, рапір, іншої зброї того часу вже витрачено 25 тис. доларів. Крім цього, музей має намір на спеціалізованому Берлінському аукціоні закупити й оригінальну старовинну зброю. Фінансування забезпечує Міністерство архітектури та містобудування. Музей складатиметься з двох залів. Тут експонуватимуть шаблі, алебарди (сокири на довгому древку), рапіри, монгерштерн (бойовий ціп), козацькі гармати, арбалети, обладунки лицарів (шоломи, турнірні щити, панцирі, металеві наплічники та наліктники). Значну частину колекції у тримісячний термін виготовили зброярі з майстерні львівського музею "Арсенал", особливо своїми розмірами і красою вражає півтораметровий "Пломеніючий меч" XVI ст. Його лезо має хвилясту форму, що символізує промінь сонця. Окрім зброї, виготовленої львівськими майстрами, на виставці представлять й оригінали. Зокрема, дула кремнієвих рушниць, гарматні ядра, знайдені під час розкопок біля мурів Збаразького замку, уламки гармат, вістря бард (бойові сокири). Географічне положення. Збаразький район – один з шістнадцяти адміністративних районів Тернопільської області, розташований в її північній часині. Меридіальної конфігурації , простягається на 45 км з півночі на південь і на 25 км із заходу на схід. В середньому площа Збаразького району становить 1125км2 (8,2% території Тернопільської області). На території району розміщено понад п’ятдесять населених пунктів. На півночі району межує з Кременецьким та Шумським районами, на південь з Підволочиським і Тернопільським, на схід з Лановецьким і під волочиським. Збаразький район займає західну частину Подільської височини, яку часто називають плато, оскільки вона відзначається рівністю поверхні та значними абсолютними висотами. Середня висота району – 373м, максимальна – 433м. Територія району характеризується значною розчленованістю поверхні. Особливо це стосується своєрідного орографічного утворення, яке перетинає Збаразький район з північного заходу на південний схід (с. Добриводи – с. Романове село), Товтрового кряжу. Найбільш глибокою розчленованістю характеризується ділянка с. Добриводи – м. Збаража. Абсолютні висоти сягають понад 400м, відносні – 49 – 50м. Вираженими горами Товтрами є Довбушева гора. Легенда про витоки р. Гнилої Гнізни. Досліджуючи витоки р.Гнилої Гізни, ми дізнались, що бере вона початок з 10-и джерел між селами Заруддя і Шимківців. Основні 5 джерел знаходяться на заболоченій місцині біля с. Шимківці, який в народі називають Безоднями. Існує цікава легенда про урочище Безодні. В сиву давнину одне з джерел було дуже потужним, ніби втягувало в себе все, як в безодню. Біля нього їхав пан бричкою і перекинувся, впав в джерело. Води, схопивши його з бричкою, винесли аж біля Почаєва в с. Тараж. Коли проводилась меліорація території, то з цього джерела проклали основний канал, а саме джерело засипали камінням.

До Вашої уваги фотогалерея Збаражчини